Тетяна Артьомова
Ти робиш кроки, а результату немає. Або знаєш, що робити, але щось зупиняє. Можливо, це не провал, але відчувається він саме так. І в цей момент дуже важливо прийняти правильне рішення.
Ця тема для мене максимально глибока і знайома. Мій останній бізнес це бренд одягу, який працював по всій Україні і закрився через війну. Ям на своєму шляху я нахапалась достатньо. Тому скажу одразу: падіння і незадоволеність нормальні для кожної, хто рухається в напрямку свого проєкту чи проявлення. Небезпечне інше.
Три стани на старті нової справи
Наприклад, сьогодні я вирішила: все, йду в блогерки, буду в Instagram. Або йду заробляти в новій сфері. Далі майже кожна проходить три стани.
Чому надія небезпечніша за падіння
Бо в стані надії ми відкладаємо рішення. Ось-ось алгоритм побачить мій рілс, і він залетить. Ось-ось мене кудись запросять, і я стану відомою. Ось-ось я повернусь у дисципліну. Ось-ось нарешті почну отримувати результат від того, що роблю.
Добре, коли цей стан триває тиждень, два чи місяць. Але буває, що люди тягнуть його роками. Роками не кидають роботу, яка не подобається, не переходять у власну справу, не виходять із відносин, які не подобаються. Завжди здається, що воно якось саме стане краще. Цей стан затягує, як жуйка, і відчуття від нього дуже неприємні.
Зараз ми живемо під час війни, і я дуже часто чую: от закінчиться війна, і тоді я все відбудую, почну щось робити. На початку війни дівчата приходили до мене в роботу і казали, що почнуть проявлятися, щойно вона закінчиться. Ти знаєш, скільки років це вже триває.
Якщо ти чуєш у себе слова «ось-ось», це знак, що час щось змінювати.
Крива, яку проходять усі
Коли ти йдеш у новий проєкт, перший час у тебе кайф. Нарешті свобода: я так довго працювала на тій роботі, а тепер вільна й незалежна. Дофамін, ти супер щаслива. А потім починаєш стикатися з реальністю.
А в реальності треба робити ті самі не дуже веселі речі, що й у твоїй так званій несвободі. Дисципліна. Відповідальність, яка постійно зростає, бо тепер вона перед собою, і вона ще більша. Треба працювати, заробляти, нести за когось відповідальність. І ти починаєш знижуватись.
Є підтримуюча установка: все циклічне, як економіка чи мода, і після падіння завжди буде підйом. Вона може дати трошки енергії. Але з іншого боку вона ж веде в оману, бо знову народжує «ось-ось». Якщо ти робиш те саме і бачиш, що ці дії не дають результату, твій шлях веде в глухий кут.
Глухий кут — це коли ти роками сидиш на тому самому місці й сподіваєшся, що ось-ось тебе підвищать, ти почнеш щось інше або закінчиться війна.
Чим ти за це платиш? Роками свого життя. Тим часом, який могла б жити, кайфувати і реалізовувати свої цілі. Тому, якщо ти зараз у падінні, пам'ятай: ти стоїш на роздоріжжі. І куди воно піде, залежить тільки від тебе.
Рішення «кинути» не приймають на дні
Буває, що ти вже в ямі, в глибокому падінні. Емоційно сил немає зовсім, результатів немає, і так дуже довго. І саме в цей момент починаєш приймати рішення все кинути.
Я пропоную ставитися до цього інакше. Рішення, коли ти будеш це кидати, приймається на старті, з позиції сили. Коли ти ще не втомлена, натхненна, коли пішов ріст і вдалися перші кроки. Саме тоді варто поставити собі критерії: оце буде для мене ознакою, що не працює.
Рішення з позиції втоми і слабкості не справжні. Вони не про те, що щось реально неможливо зробити, а про те, що в тебе просто немає сил це зробити.
Тому варто домовитися з собою на березі. Якщо А, то Б. Кілька речень, які варто записати на старті, поки є сили:
Цей підхід працює і в підприємництві, і в партнерстві. Ти прораховуєш шляхи наперед, а не тоді, коли на тебе вже звалились важкі часи. І тоді рішення справді буде твоїм, а не рішенням втоми.
Відкладання точно не те, що варто робити для свого життя, бо воно в нас одне. А «ось-ось» це найзручніший спосіб відкладати, не помічаючи цього.